Теми подумати

 

Теми подумати




Ми і вони

Ганна Лисенко

 

 

"Деточка, все мы немножко лошади…"

В.Маяковский

 

Господи, як же буває важко зрозуміти іншу людину! Особливо коли йдеться про цінності. Найдорожче — у кожного своє, хай дрібне, але сокровенне, страшно важливе. І "зрозуміти" — тут абсолютно не те слово. Ми ось тепер усі намагаємося осягнути спосіб мислення наших ворогів, їхні мотиви. Ми впевнені, що саме від того, розкусимо ми їх чи ні, залежить наш над ними тріумф. Але ж розумом такого не зрозуміти, цінності стосуються не розуму, а любові й ненависті. У нинішньому конфлікті, за великим рахунком, ідеться зовсім не про переконання, а, швидше, про почуття людей. І тією мірою, якою ідея незалежної, європейської України стосується саме почуттів, будь-які докази, навіть найбільш ясні й логічні, втрачають значення. Тепер це стало очевидним. Тепер, коли пристрасті вщухли. Вщухли, до речі, не тому, що промчали роки, не тому, що ми відійшли на історичну відстань від наших страшних ран. Ні, наші рани ще димлять, і кожен день приносить нові. А від утоми серце вигоріло, охололо. Ресурс вичерпався. Це схоже на вмирання. У глибині душі в мене завжди зберігалося архаїчне вірування, що "своєї смерті" не існує, що людина завжди помирає від насильства, від ран — не конче тілесних. Настає час, коли кожен більше не може витримувати болю існування: як накопичиться критична маса болю, у кожного — своя, так людина й відходить. Про що це я? Та про те, що так звані ватники — це ми самі в дзеркалі. Ми, перевернені хірально. Люди, на яких ми не можемо глянути прямо, — за законами фізики. Ми ж не можемо бачити себе — тільки своє відображення. А там, у дзеркалі, — все навпаки, там праве стає лівим, а ліве — правим. Порушення симетрії. Розбіжність. Дві ваші руки однакові, але спробуйте їх сумістити — неможливо. Руки можна тільки скласти — в молитві, рукостисканні, решта — маячня. Зрозуміти іншого можна лише через себе. Тільки якщо на себе поглянути збоку, чужим оком. Мені Україна дорога дрібничками, дріб'язковими фактами особистої біографії: тато, який читає на пам'ять "Гайдамаків"; мама, що дивиться зверхньо на "ледачих і нехазяйновитих кацапів"; бабусина хата під соломою, маки на городі, рушники на образах, запах клуні й теплий пил під босими ногами. Нічого, як бачите, епічного. І ще, правда, мертвий, бездушний Київ часів застою, з понурим Кобзарем на перехресті алей університетського парку, повз якого завжди біглося такою собі лякливо-сором'язливою риссю, ніби ось-ось пролунає згори громове: "Славних прадідів великих правнуки погані!" Мені здається, я тепер зрозуміла, відчула, як свою, дику впертість сепаратистів, їхню відразу, їхній страх, їхні фантоми. Ці люди ж теж жили тут, народжувалися в Херсоні, в донецьких степах, у Харкові, але були щиро впевнені, що живуть у Росії. У великій імперії. Це навіть не було для більшості з них предметом осмислення, — жодних сумнівів. Україна, у кращому разі, — порожнє слово, прикре непорозуміння, помилка безглузда, смішна, затрапезна. Окраїна. І ця пташина, мужицька мова… Все це в людей не просто притомних, а талановитих, розумних. Освічених. Ні. Освіти їм саме бракувало. Треба дітей просвіщати, якщо хочемо побудувати свою, нормальну країну. Та чи таке вже ефективне просвітництво, і чим воно відрізняється від пропаганди? Якщо вся річ у цінностях, то жодні сумлінні роз'яснення не допоможуть. Відповідь на це запитання, здавалося б, не залишає людині альтернативи: вибір між раціо й емоціо нечасто вирішується на користь першого. У такому разі доля, звісно, вибирає за нас, адже цінності страшніші й священніші, і вони всмоктуються з молоком матері. Дорослій людині практично неможливо змінити свої смаки та пристрасті. Але те, яка доля і які цінності будуть вготовані нашим внукам, великою мірою залежить від нашого нинішнього свідомого зусилля, від вектора, який ми виберемо для країни, керуючись не тільки цінностями і традиціями, а й здоровим глуздом, якщо ми, звісно, відбулися як зріле суспільство і здатні усвідомити історичний вибір. Він зажадає від кожного з нас колосальної напруги духовних сил: самозречення, терпіння, відваги, а головне — мудрості, вміння глянути на себе збоку і зрозуміти, що вирішальна битва відбувається в нас самих. Кожен із нас — по-своєму "ватник". У кожному з нас живе істота, котра бажає залишатися блаженним немовлям, що вірує у всемогутнього й справедливого батька, який про все подбає. Немовлям, готовим беззастережно підкорятися насильству старших в обмін на ситість та спокій. Ті, кого ми нині зневажливо називаємо "ватниками", існували завжди. Це були добрі і злі, розумні й дурні, чесні й підлі — різні люди, яких від інших відрізняла, по суті, єдина надзвичайно древня риса людської натури: преклоніння перед силою — неусвідомлене, зоологічне. Ватник — це раб у будь-якій його різновидності. А тому кожен із нас, хто сліпо йде за почуттями або авторитетами, хто дуже наляканий або безоглядно зачарований, — "ватник" рівно настільки, наскільки він у полоні у вродженої схильності стадної тварини підкорятися силі. Чим далі в глибину століть, чим ближче людина до джунглів, які її породили, — тим більше людей із психологією раба. Концептуально часи "ватників" — уже в минулому. Найбільш здогадлива частина людства давно розкусила немудру "ватяну" парадигму, проголосивши єдино можливою свободою свободу від страху. Істина не може базуватися на авторитетах. Думати інакше — означає злякатися власного розуму й відмовитися від розуміння світу. А справжня мудрість неможлива без розуміння. Страх, закутий у броню сліпої віри, що відчайдушно чіпляється за засвоєні в дитинстві цінності, тим і відрізняється від розуму, що претендує проголосити істину в останній інстанції, — тоді як думка безстрашна і завжди здатна визнати: зміна сьогоднішніх цінностей та істин рано чи пізно виявиться необхідною. Розум відкритий і готовий до діалогу. Віра й цінності схильні зводити себе в незаперечний ідеал. Конфлікт між варварством і цивілізацією, який сьогодні в Україні перемістився із внутрішніх сфер духу на поля реальних боїв, — це, врешті-решт, конфлікт між авторитетом і спостереженням, між афектами і осмисленням. Дехто називає його війною світла і пітьми. Стародавня й точна метафора, тільки, як і все архаїчне, надто вже пафосна на сьогодні.

 


Богдан Гордасевич Сьогодні, 19:33 Те саме, тільки простіше: в РФ рахують, що ми - як вони, що ми однакові, а нами маніпулюють, задуривши нам голову, і вони нас рятують, а не окупують. І ми даємо самі привід так думати, посиланнями на Маяковського і тому подібне, але якби було чітке відмежування в нас кожного від них, то все значно б змінилось - значно. Тому ми не дзеркальні "ватники" - ні! Ми просто люди, хоча і не достатньо це розуміємо і в тому вся проблема.

 

 Богдан Гордасевич Сьогодні, 19:12 Шкода, що Маяковського, а не Лесю Українку в епіграфі, бо тоді б не було "ватників", а було про поезію "Одне слово" і там усе. І як тонко поетеса так і не назвала цього слова - одного! І не дивно, що чимало хто прочитав і не зрозумів що то за слово і сам вірш до чого. А в тому і річ, що йде не боротьба світла і темряви, а є два паралельні світи, які не можуть роз'єднатись. Тому і Маяковський, а якби була Леся - війна би не відбулась. Чому? Вона просто не мала б змісту. Як ось зараз постає неможливість обєднання, а було ж єднання - було. І Маяковським також.

 

 talymon 26 квітня, 01:20 Розум, свідомість є лише результатом, надбанням еволюції, а воля- її рушієм.Це, власне, і продемонстрував Майдан... Зрештою, розум може бути лише одним із видів "зброї" видів у їх еволюційному розвитку і внутрішньовидовій конкуренції. Хто мав хоч якісь контакти з тими, кого називають "ватниками", не міг не відчути, що волі, впертості, затятості їм вистачає. Головне втягнутись, як учив Лєнін. А у нашої сторони щось не так з втягуванням. Ні кроку вперед, як учить Порошенко? Так переможемо?

 

Konstantin Simikin 8 травня, 16:54 Автор хорошо сформулировала славянскую нелюбовь к думанию, предпочитая эмоции. Вообще это присуще всем народам, нежелающим цивилизовываться по рассудку,что достаточно сложно. Мы, предпочитая щебетать,прикалываться ,умничать не по делу...во время раскола "общества", братоубийственной войны ...продолжаем делать вид, что интегрируемся. Куда ? "Русский мир" обречен самобытностью дряхлых традиций.Украинцев,не менее дряхлые традиции,удерживают от американской правовой государственности. КУДА идем ?

 

Flutter 25 квітня, 13:48 «Страх, закутий у броню сліпої віри, що відчайдушно чіпляється за засвоєні в дитинстві цінності, тим і відрізняється від розуму, що претендує проголосити істину в останній інстанції, — тоді як думка безстрашна і завжди здатна визнати: зміна сьогоднішніх цінностей та істин рано чи пізно виявиться необхідною. Розум відкритий і готовий до діалогу» - Карл ЯСПЕРС «Разум и экзистенция»: «С экзистенцией неразделимо связано нечто иное, направленное на взаимосвязь всех способов бытия объемлющего. Это не какое-то новое целое, но постоянное требование и движение. Это даже не некоторый дополнительный способ бытия объемлющего, но связь всех способов бытия объемлющего. Она называется разумом. … Просветление способов бытия объемлющего должно дать возможность проникнуть мыслью в многозначность того, чем считался в истории разум. Если разум - это предметно-ясное мышление, это превращение непрозрачного в прозрачность, то он есть не более чем объемлющее сознания вообще. В соответствии с традицией немецкого идеализма, его как таковой лучше называть рассудком. Если разум - это путь к целостностям, жизнь идеи, то он есть объемлющее духа. Но если разум - это приоритет мышления во всех способах бытия объемлющего, то этим словом выражено больше, нежели только мышление. Он есть переходящее все границы, вездесущно требовательное мышление, которое не только постигает то, что возможно знать всеобщезначимым образом и что само есть разумное бытие, в смысле закономерности и порядка происходящего, но выносит к свету и иное и даже - стоит перед абсолютно противоразумным, касаясь его и тем самым впервые давая и ему самому бытие. Разум, благодаря приоритету мышления, способен, непрестанно преодолевая все границы, внести светлую ясность во все способы бытия объемлющего, не будучи при этом сам объемлющим подобно им. … Разум не есть особый исток, но, коль скоро он есть всеобъемлющая связь, он подобен истоку, в котором впервые проступают для нашего взгляда все истоки. Он - беспокойство, не дающее нам удовольствоваться никаким нечто; он порвал с непосредственностью бывшего ещё бессознательным существования во всяком из способов бытия объемлющего, которое мы есмы; он постоянно гонит нас вперед. Однако он же может создать в конце пути и великий покой, - не покой мнимо доверяющей самой себе субстанции разума, но покой открывающегося нам благодаря разуму бытия».

 

miscellaner 4 травня, 17:02 Зізнайтесь чесно, хтось щось зрозумів? Ясперс -- представник ірраціоналістичного напрямку філософії. Карл Поппер, раціоналіст, писав, що "за пишномовним і пихатим жаргоном ірраціоналістів ховається не глибина й насиченість думки, а порожнеча". "Відкрите суспільство та його вороги" http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub.
Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/socium/mi-i-voni-pro-revolyuciyu-gidnosti-_.html#_=_

 

 

Про методи пропаганди

  • 16.05.15, 00:01

 

Цікаво, розголошую я зараз державну таємницю? Я добре пам'ятаю цей підручник з синім змазаним штампом спецчастини і зошити для конспектів з пронумерованими сторінками, для вірності прошиті наскрізь товстої вощеного ниткою.

Цілком таємно.

Я вчився на журфаку МГУ, у нас була військова кафедра. В обстановці секретності нас вчили бойової спецпропаганде — мистецтва сіяти розбрат в лавах супротивника за допомогою дезінформації та маніпуляції свідомістю.

Страшне, доповім вам, справа. Без жартів.

Бойова, або «чорна» пропаганда допускає будь-яке спотворення реальних фактів задля вирішення пропагандистських завдань. Це ефективна зброя, що використовується з єдиною метою вышибания мізків противнику.

Метод «гнилого оселедця». Метод «перевернутої піраміди». Метод «великої брехні». Принцип «40 на 60». Метод абсолютної очевидності».

Всі ці методи і техніки ви теж знаєте. Просто не усвідомлюєте цього. Як вам і належить.

Нас вчили використовувати бойової техніки спецпропаганди проти солдатів армії противника. Сьогодні вони використовуються проти мирного населення нашої власної країни. Вже два роки, читаючи російські газети або переглядаючи телевізійні шоу, я з приємністю відзначаю, що люди, які координують в Росії вкидання та інтерпретацію новин, явно вчилися по тому ж підручнику, у того ж бадьорого полковника або його колег.

Ось наприклад метод «гнилого оселедця». Працює так. Підбирається помилкове звинувачення. Важливо, щоб воно було максимально брудним і скандальним. Добре працює, наприклад, дрібна крадіжка, або, скажімо, розбещення дітей, або вбивство, бажано з жадібності.

Мета «гнилого оселедця» зовсім не в тому, щоб довести звинувачення. А в тому, щоб викликати широке публічне обговорення його... Несправедливості та Невиправданості.

Людська психіка влаштована так, що, як тільки звинувачення стає предметом публічного обговорення, неминуче виникають його «прихильники» і «супротивники», «знавці» і «експерти», оскаженілі «обвинувачі» і затяті «захисники» обвинувачуваного.

Але незалежно від своїх поглядів всі учасники дискусії знову і знову вимовляють ім'я обвинуваченого у зв'язці з брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином все більше «гнилого оселедця» в його «одяг», поки нарешті цей «запах» не починає слідувати за ним скрізь. А питання «вбив-вкрав-спокусив або все-таки немає» стає головним при згадці його імені.

Або, наприклад, метод «40 на 60», придуманий ще Геббельсом. Він полягає у створенні ЗМІ, які 60 відсотків своєї інформації дають в інтересах противника. Натомість, заробивши таким чином його довіру, решта 40 відсотків використовують для надзвичайно ефективною, завдяки цьому довірі, дезінформації. Під час Другої світової війни існувала радіостанція, яку слухав антифашистський світ. Вважалося, що вона британська. І тільки після війни з'ясувалося, що насправді це була радіостанція Геббельса, яка працювала за розробленим ним принципом «40 на 60».

Дуже ефективний метод «великої брехні», який трохи схожий на «гнилу оселедець», але насправді працює інакше. Його суть полягає в тому, щоб з максимальною ступенем впевненості запропонувати аудиторії настільки глобальну і жахливу брехню, що практично неможливо повірити, що можна брехати про таке.

Хитрість тут в тому, що правильно скомпонована і добре придумана «велика брехня» викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким доводам логіки і розуму.

Особливо добре працюють в цьому сенсі помилкові опису жорстоких знущань над дітьми або жінками.

Припустимо, повідомлення про розп'ятого дитину за рахунок глибокої емоційної травми, яку воно викликає, надовго визначить погляди отримав цю інформацію людини, скільки б його потім намагалися переконати, використовуючи звичайні логічні доводи.

Але особливо почитав наш бадьорий полковник метод «абсолютної очевидності», дає хоч і не швидко, але зате надійний результат.

Замість того, щоб щось доводити, ви подаєте те, чого хочете переконати аудиторію, як щось очевидне, само собою зрозуміле і тому безумовно підтримується переважною більшістю населення.

Незважаючи на свою зовнішню простоту, цей метод неймовірно ефективний, оскільки людська психіка автоматично реагує на думку більшості, прагнучи приєднатися до нього.

Важливо тільки пам'ятати, що більшість обов'язково повинно бути переважаючому, а його підтримка абсолютної й безумовної — в іншому випадку ефекту приєднання не виникає.

Однак якщо ці умови дотримуються, то число прихильників «позиції більшості» починає поступово, але впевнено рости, а з плином часу збільшується вже в геометричній прогресії — в основному за рахунок представників нижчих соціальних верств, які найбільш схильні до «ефекту приєднання». Одним з класичних способів підтримки методу «абсолютної очевидності» є, наприклад, публікація результатів різного роду соціологічних опитувань, демонструють абсолютне громадську єдність з того чи іншого питання. Методики «чорної» пропаганди, природно, не вимагають, щоб ці звіти мали хоч якесь відношення до реальності.

Я можу продовжувати. Вчили нас взагалі-то цілий рік, і список методів досить великий. Важливо, однак, не це. А ось що. Методи «чорної» пропаганди впливають на аудиторію на рівні глибоких психологічних механізмів таким чином, що наслідки цього впливу неможливо зняти звичайними логічними доводами. «Велика брехня» досягає цього ефекту за допомогою емоційної травми. Метод очевидності — через «ефект приєднання». «Гнила оселедець» — за рахунок впровадження у свідомість аудиторії прямої асоціації між об'єктом атаки і брудним, скандальним обвинуваченням.

Простіше кажучи, бойова спецпропаганда перетворює людини в зомбі, який не тільки активно підтримує вбудовані в його свідомість установки, але і агресивно протистоїть тим, хто дотримується інших поглядів або намагається його переконати, користуючись логічними доводами. Інакше, власне, і бути не може. Всі методи бойової спецпропаганди об'єднує єдина мета. Вона полягає в тому, щоб послабити армію супротивника за рахунок внесення в її ряди внутрішньої ворожнечі, взаємної ненависті та недовіри один одному.

І сьогодні ці методи застосовуються проти нас самих. І результат, до якого вони приводять, рівно той, для досягнення якого вони і були створені. Тільки взаємна ненависть і внутрішня ворожнеча виникають не в армії противника, а в наших домівках та родинах.

Просто вийдіть на вулицю і подивіться, як змінилася країна за останні три роки. Мені здається, проти власного населення бойова спецпропаганда працює навіть ефективніше, ніж проти солдатів противника.

Напевно, тому, що на відміну від солдатів противника мирне населення не може себе захистити.

Володимир Яковлєв

https://sguschenka.squarespace.com/propaganda



Обновлен 20 мая 2015. Создан 14 мая 2015