САРМАТІЯ Jacek Kowalski (Яцек Ковальський)

 

САРМАТІЯ Jacek Kowalski (Яцек Ковальський)

з польської мови переклав: А. Грабовський, 06.01.2013.; Дебальцеве



Сарматія

ВСТУПНА  ДЕКЛАРАЦІЯ
Без сарматськості -  не було би Польщі, польської поезії, польського національного строю та звичаїв і традицій,  політичних, родинних, релігійних.  Словом  -  нашого осібного місця в Європі. Це сарматський нурт запевнив нашій культурі оригінальність та насправді створив її від нуля.  За добру справу тож не мусимо ще сваритись на Сарматію, - питати, чи вона була добра, чи зла.  Було була, як усе на світі, й така й така. Та важливо, щоб не спрощувати її образ, й не чинити з реверсу Марині обличя наших предків. Важливо є то, щоби ми признавались до Сарматії, маючи у свідомості як її мінуси, та й плюси.  І щоб ми пам’ятали, що не можна культуру однієї з найбільших та найпотужніших держав в Європі, уважати за промінучу.

I. ЗАБОБОНИ
Беру у руки добрий, – справді непоганий, прошу мені вірити, - підручник історії для останніх класів початкової школи. Уважно його оглядаю. Окремого розділу про старопольську культуру немає, - тему поділено на кільку частин. Окрема графа описує «золотий вік” і Кохановського як головний титул до слави, інша – мілітарні успіхи і поразки XVII сторіччя, ще інша – політичну систему. Й от тільки наприкінці добираємось до так званої сарматської культури. А щоби було ясно, то присвячений її розділ дотичить XVII віку, хоча ж бо титул розділу звучить геть анахронічне:  «їж, пий та розпускай паса”.  А потім йде дефініція:  «Сармат – це переконаний у своєї вартості, завадяцький та впевнений в собі шляхтич”. Цьому ствердженню товаришує ілюстрація: два черевані в
Далі довідуємось, що польська шляхта «не цікавилась змінами, які проходили в Європі, жила у вузькому колі справ та проблем найблищої околиці та своїх власних”.  В іншому абзаці написане щось подібне, тільки нібито позитивне – що шляхта «охоче участувала в засіданнях сеймиків земських,  приймаючи рішення важливі для місцевій громадськості”. Проте, нижче наштовхуємось на серію повчань для учнів. Так, для ствердження «фальшиве”, учень повинен зазначить думку, як голосила, що «шляхта охоче участувала в політичному житті”.  Чим же тоді займалась, якщо політикою нехтувала?  За головне заняття шляхти підручник одним духом подає:  господарювання на ріллі, гучні відзначення приватних та костьольних свят, також участь в сеймиках (чиж то не була політика?). Заразом читаємо, що повсюдно було «гуляще життя, і «пияцтво”, що шляхта була схильна до “зачіпок, авантюр та бійок”, за то, - як виникає з аналізи чергової порції речень «фальшивих і правдивих”, - про освіту не дбала і не цінила освіти, віддаючи преференції  розбудові релігійного життя.  На втішання залишається факт, що рисами, до яких прагнули Сармати (але не конечно посіданні) підручник перелічує «замилування свободою та прив’язаність до традицій,, та «войовничість, учтивість, відвагу та любов до вітчизни”.

Якщо школа подає учням таку порцію суперечливої та баламутної інформації, то не повинна нас дивувати дезорієнтація пересічного Поляка щодо гасел «Сарматія, сарматизм”. Пересічний Поляк не знає, ЩО то була Сарматія, ані ЯКОЮ власне була – позитивна? Негативна?  Но, у кожному разі п’яна та сварлива.  Ну, а чи Кохановський, яким пишаємось, хиба не був Сарматом?  Ані Собеський, який перемагав Турків, - обидва ж мали незле виховання і світ об’їхали, а такі то правдиві Сармати, що не висували носа з запічку. Но так, про що тут власне йдеться?!        
Йдеться про упередження, комплекси і фобію нашої власної культури. Аби її зрозуміти, мусимо пильно читати підручник, який від дітей ліпше сховати. На жаль, щоби ліквідувати стан польського неведення, потрібні речі набагато більші.  Мусимо змінити шкільний спосіб розмови про старопольську культуру. Проте, як це зробити, як скоро вчителів та авторів підручників навчала та сама школа?  Здається, що добрим способом було би впровадження відповідних дефініцій та конфронтація митів з фактами.

II. ФАКТИ  Сармат,   Сарматія
В XVI та XVII віці слово «Сармат” означало польського шляхтича, громадянина Речипосполитої. Ота Річпосполита була тоді великою державою, яку від пізнього середневіччя називане «Сарматія”. Термін цей був елегантний, науковий, гуманістичний та, принаймні, не вигаданий Поляками.  «Сарматія” з’явилась вже у стародавніх географів. Й не нашою виною було, що наші предки заселили так охрещений Римлянами терен.  Тільки потім пороблено легенду про прибуття Сарматів на польські поля. Це був захід паранауковий.   На подібній засаді Французи за віків, - також в епосі ренесансу, - приписували собі походження від Троян.

На початку «сарматський винахід” головне ходив серед гуманістів. Та з упливом літ затягував усе ширші кола, аж врешті усі його собі засвоїли.  У результаті слово «Сарматія” в XVI-XVIII віках було вживане на означення Речипосполитої Обох Народів. Громадянином Сарматії був «Сармат”, - що посідав мав оригінальні, добре розпізнавальні та дивацькі в Європі звичаї, строї, мову, - а так же політичну систему, якої він був творцем й головним прихильником. Та система стоп'ятьдесят літ добре функціонувала, й була цікавою альтернативою для решти Європи, тяжіючої в напрямку абсолютиської монархії.
  На маргінесу належало би додати, що сам термін «Сарматія” має тільки другорядне значення… Коли б то прищеплене було би нам інше легендарне минуле і назва, старопольська культура і так вигладила би так, як виглядала. Певно була би вона така ж вражаюча, та відокремлена від інших європейських культур, і спиралась би на теж самі, «сарматські”  форми, які тільки дещо інакше були би окреслені. Найважнішим є однак мати свідомість багацтва і окремішності сарматської культури, і того, що ми усі з неї виходимо.
Значення Сарматії
Та власне то, що приховується під поняттям Сарматії, Сармати, сарматськості (свідомо оминаю тут анахронічний термін «сарматизм”, про який згадаю ще наприкінці цього тексту), - є нашою позицією в Європі.  А радше могло би становити, коли б ж ми про це подбали. Без Сарматії не маємо чим похвалитись.  Якщо потрафимо її тільки критикувати, передражнювати та стидатись її, -  або ж якщо ж маємо нею тільки безкритичне милуватись, - тож ми програли в півфіналу. Мусимо відмовитись від легкої та занадто простої тези, яка має дві версії, - або, що під гаслом сарматськості містяться виключно оті два черевані, що б’ються на шаблях, або, що під ним криється саме героїчні гусари, Лонгинус Підбірента, замучений Татарами, та Пан Володієвський, який підірвався в Камінцю як Лех Ордон.

Не йдеться тільки про пропагування власної слави і похвали, а про окремішність, - та про звичайне признання до своїх предків, акцептації власних коренів. Наше признання до Сарматії повинно бути цілком незалежним від загальної та особистої оцінки того, що то було в неї добре, а що зле. Наша історія є і славною, і гіркою, але її рівень переходить за межі невеликих країв Європи, є вона величезна.  І власне тому усі закутки і меандри польської історії є вражаючимими своїм несамовитим огромом і багацтвом відтінків, переміни долі, блиску та тіней, через її містичну драму:  велика держава – карикатура великої держави – мука і смерть – воскресіння.  Така тема може бути дражливою поживою для кожного історика, літератора та режисера, які захочуть інтелігентно тим скористатись. Це «Володар перстеня”, який матеріалізувався в автентичної історії та чекає на свої п’ять хвилин, - а може на довгі години? – світової популярності.  Історія Сарматії та її культура не потребує апологетів, тільки пропагандистів.  Якщо подамо факти, Сарматія сама себе оборонить.

Сарматська культура
Чим же є «сарматська культура”?   Найчастіше говорять про «сарматський нурт” в межах польської культури.   Й до певній степені такі слушно. Бож без сумніву частина польської барокової поезії, - власне барокової, - як й частина зорової культури показує велику степінь специфічної «сарматськості” (які вдалося ще визначити та описати), а решта є дещо інша, більш «європейська” і міжнаціональна.   Проте, певні сарматські риси є, - на мою думку і тільки, - спільними для усієї польської культури того часу. Тому ті, що пишуть ці слова, схильні називати власне усю старопольську культуру, лічачи від XVI віку, - сарматською культурою, а може й ще краще: культурою Сарматії. Цей термін вочевидь визнався би за епохою і особою Коханівського.  В його часах слово «Сарматія” отримало велику популярність.  Він теж писав про Сарматів і Сарматію. Тож власне поети сарматії обрали його за «гетьмана” польської поезії. Та щоб було тут ясно:  не йдеться про пригнічення усіх культурових явищ одним терміном, про нівелювання, - тільки про то, аби слова “Сармат, Сарматія, сарматський” асоціювалися властиво, ані маргінальне, - як такі, що відносяться до культури певної великої держави, званою Сарматією.
Освіта і література
Освіта та особистість пересічного Сармата мінялась в залежності від епохи.  В XVI віці мали ми нечисленне гроно досконало освічених людей, значною мірою адептів італійських університетів. Коли б то повідати про часто згадуваний «упадок” культури в наступному сторіччі, потрібно ж знати,  що, хоча до Італії їздити тоді стали рідше,  то середній рівень шляхетської освіченості  власне зріс, й то завдяки густій мережі єзуїтських колегій дійсно високого рівня.  Велика частка шляхти бігло володіла латиною, тодішньою міжнародною мовою науки. А також здібність написання віршів, отримана в школах, була більш поширеною аніж раніше. Квітнуло життя поезії, та творили великі польські поети, яких на жаль забуваємо: Самуель зі Скшипни Твардовської, Кшиштоф Опалінський, Вацлав Потоцький, Веспаз’ян Коховський, Станіслав Гераклюуш Любомирський. Дуже цінилось гуманістична освіта, яка потрібна була при написанні сеймикових промов й дипломатичних листів. Вірші писались не тільки для сусідських забав, у часі яких принаймні не тільки упивались. Наприклад, слід знати, літературні здібності Яна Хризостома Паска, - чолового «темного  Сармата»  наших підручників, - не виникали лі тільки з вогнику його таланту. Дуже багато чому навчився він в єзуїтському колегіуму, що в його прозі, так і в віршах (бо римувати він вмів досконало) виразно видко.
Єзуїти ж складали гарні драми, які були ставленні у шкільних театрах. Натомість, то правда, що не було в Польщі літературних салонів та академій, ані теж запеклих літературних диспутів, як уві Франції.  Але, остаточно маємо право на то, щоби Академій не мати… їх заступав шляхетський двір та його сусідство. Може недалекоглядно, та однак.  З погляду на польську політичну систему, сарматська культура не була централістична, - скупчена навколо монаршого двору, - чиж власне більш провінціальна, «демократична”.  Більшість наших великих поетів, згадуваних трохи раніше, - це землевласники, мешканці малих сіл, які створили собі вогнище шляхетського орача, визнавали його за найдосконаліший, та славили його у своєї віршах.
Мистецтво
Сармати перед усім були оригінальні в шаблі та в розмові.  Заняття, що потребували ручної праці, - окрім писанки, - бо ж то визнавали негідним для шляхти. А в польської культурі того часу доминувала шляхта. Тому художня література була в нас слабою, й не створила окремішного «сарматського стилю” в мистецтві. Коли б щось ми сказали доброго про посмертні портрети та «сарматські” портрети, то є вони архіцікаві як явища, та, делікатно мовлячи, не репрезентують найвищого європейського рівня, на відміну від нашій літератури, політики та військового мистецтва. В початкові два століття тривання Сарматії шляхтич, який хотів поставить гарний палац або костьол, попросту запрошував архітектора з-за кордону, або використовував простого тесляра зі свого села. Існують справжні предмети мистецтва високої якості, які можна визначити як сарматські, тож їх сарматськість не виникає з окремішного польського стилю, а з накиданих сарматськими меценатами спеціфічних вимог.  Так повстав замок Кшижтопур, -в якому італійська архітектура пристосувалась до сарматського виднокола, за жаданням Кшиштофа Оссолінського.  Власне у такий спосіб по «потопу” в польському мистецтві заіснувала течія, звана дослідниками «просвіченим сарматизмом”, - який видав видатні речі архітектури, малярства й різьби, творимої у видатній частині італійськими та французькими артистами на замовлення польської магнатерії. Тож варто зауважити, що  подібно як й мистецтво, некраще виглядали в нас точні науки, звичайно репрезентовані чужоземцями. Аж… до епохи так шанованих королів – Сасів.  Власне тоді польські єзуїти в Познані та Вільну створили видатні наукові осередки, які мали шанси розвинутись значно краще, коли б не відміна закону.  Тож тоді заіснували такі вражаючі на європейському рівні явища, як от віленська школа архітектури і львівська барокова різьба, - в значній мірі вже репрезентовані рідними творцями.
Політика і війна
Важливою частиною польської культури того часу була культура політична і мілітарна, яку ми можемо зарахувати до найбільш оригінальної в Європі.  Певно, що й на неї вдаси тож нарікати. Та що ж. Сармати добре розуміли злі сторони абсолютної влади у Франції, Іспанії, Італії, Турції та Росії, де, - це варто підкреслити, - панувала нетолеранція настільки більша, ніж коли-небудь в Польщі. А затим, аби запобігти впровадженню абсолютної влади та запевнити добробут в краю, шляхта масово участувала в сеймиках,  сеймах та елекції (вибори короля - перекладач).Маючи безпосередній вплив на велику політику, Сармати були більш активні, ніж мешканці інших держав Європи. Вони старались обмежити мілітарні вичини своїх монархів і вождів, аби не дати їм нагоди до впровадження диктатури.  З цього погляду тодішній польський Сейм можна означити як найбільш пацифісткий у світу, - в позитивному і негативному значенні цього слова. Понад то видатні успіхи польського воєнного мистецтва наприкінці XVI та початку XVII століть вплинули на переконання, що не потрібно нам великої, професіональної армії, яка вимагали би систематичній сплати податків, - бо ж можна би нашими скупими силами, завдяки удосконаленої тактики талановитих гетьманів, розбивати наголову абияку армію абиякої суміжної держави. Шкода, отої страх перед диктатурою та нехіть до війни, такі принесли остаточно фатальні наслідки.  Демократія переродилась в анархію, а королівська влада і армія були так заслаблені, що Польща втратила здатність до самооборони, й перестала бути великою державою.  Але це ще не було в XVII віці, а тільки но в XVIII віці. А могло й не стати. Пам’ятаймо, що бунти та конфедерації не становили винятку в тогочасній Європі. Проте, французька Фронда і англійська революція, які могли реально загрожувати існуванню цілих держав, були переможені. У нас ваги перехились в іншу сторону.
Сарматська побожність
Так часто критикована релігійна культура Сарматії в нас триває, - і то триває позитивно.  Не завжди здаємо собі справу з того, що більш-менш щочверта пісня, співана нами в костьолу, походить з часів Першій Речипосполитої.  Сармати засвоїли нашу релігійну мову.  Завдяки ним повстали одні з найгарніших польських набожних пісень:  страсні та різдвяні, вже не говорячи про колядки, більшість яких створено в XVII або XVIII віці.  Тож тоді появились специфічні, польські форми побожності, от хоч би годинки (церковні - перекладач) і Гіркій Плач.  Оце усе відноситься до культури дещо популярній, яку теж легко злегковажити. Проте, понад то серед Сарматів жили і творили великі містики, чародії та релігійні поети. Є парадоксом, їх творам відмовлене, - підкреслюю, тим з «високої полиці”, ані популярним – право на громадянство на поетичному Парнасі. В школах вперто повторялась теза про малу вартість нашій релігійної літератури.
Популярні енциклопедичні нотатки та шкільні підручники найчастіше забувають про позитивні сторони сарматської релігійної традиції, замінюючи їх узагальненнями. Пишуть про неї так, якби то сама турбота про віру, - такі для Сарматії характеристична, - могла би бути визнана за вираз відсталості. А тож бо неправда. Про віру дбати потрібно. Позатим, сарматська релігійність мала не більш “забобонів”, ніж релігійність інших держав Європи. А згадаймо, що великою здобиччю сарматської культури було то, що з єресью перед усім боролися словом, ані мечем.  В Польщі не точились релігійні війни, іновірців не тортурували та не палили на багатті.  Опріч того, внаслідок послідовної пропаганди віри остаточно запанувала католицька віра. Бо ж на початку Сармати становили різновірні об’єднання католиків, протестантів і православних; тільки значно пізніше, в XVII сторіччі і власне в XVIII в., Сармат майже завжди оказувався католиком.  Тем не менш не даси приховати, що зв'язок Сарматії з католицізмом існував віддавна.  Обираємий Сарматами різних визнань монарх, був коронований католицьким примасом в католицької вавельській катедрі (в Кракову - перекладач).
Сарматизмові – говоримо ні!
Сам термін «сарматизм” є анахронічним.  Вжили його тільки люди польського Просвіщення за часів упадку сарматської величі, затим, аби вдарити в старомодну шляхту, яка опиралась реформа Короля Стаса.  Нещастям було те, що для політичного нападу використаний був акурат цей термін.  Медійний ефект перевищив очікування ініціаторів.  Вживаючи слова «сарматизм”, - раз і назавжди вони «заліпили вуста” усієї Польщі, а конкретно: усьому, що в нашій культурі було оригінальне, не космополітичне. А такі ж чтили пам'ять сарматських героїв, владців, дипломатів, поетів та письменників, й не думали закреслювати їх досягнення. Вистачить подивитись на різьбу та полотна, якими Король Стас прикрасив свою резиденцію, аби це зрозуміти: встановлював пам’ятники головним чином сарматським войовникам та віщунам!  Тож то наші «просвітителі” принаймні не обожнювали з «сарматизмом» звичаїв короля Яна Собеського.  Але так сталося. Навіть, не допомогло й то, що в добу Чотирирічного Сейму ще оті критики сарматизму самі передяглись в кунтуші та почали живити позитивні сарматські цноти…  Відтоді, під гаслом «Сармат, сарматизм» почато досить повсюдно розуміти усе то, що старосвітське, відстале, забобонне, противне змінам.
 

Щоправда, невдовзі потому легенду сарматизму підхопили наші великі романтики, й то вже не як критикани, чиж противно, - пропагандисти та возвілічувачі. Проте, в такий спосіб надали Сарматії медвежу послугу. Захвачували їх барвні описи бунтівників, сеймикові клотні, сварок та громадянської незгоди. Оце легко було описувати, оповідати, пародірувати, завжди ефект був фундаментальний. Й хоча завдяки такого роду вражень повстали справжні твори (“Пан Тадеуш” Міцкевича, «Пам’ятники Сопліці” Жевуського, «Беньовський” Словацького), заразом наступив наплив малявничо-негативної легенди Сарматії, яка усталила опінію про Польщу часів упадку, - спитої, анахронічної, безсильної та глупої.  Шкода.

Jacek Kowalski   Яцек Ковальський
Джерело:  24.12.2011.
http://www.kresy.pl/publicystyka,opinie?zobacz/sarmacja
Портал повстав при підтримці:  Сенату Речіпосполитої Польської
за посередництвом Фундації Допомоги Полякам Сходу

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
06.01.2013.;         Дебальцеве



Создан 25 фев 2015